Інформація

Оригінал. Єдиний екземпляр без права копіювання. «Ґротеск, бурлеск, балаган, кітч, стьоб, фарс — все це прояви українського мега-стилю, який я навіть не можу окреслити одним словом, проте відчуваю його прояви повсякденно і повсякчасно. Днями трапилася розмова, в якій людина, котру я дуже поважаю, висловила слушну, як на мене, думку, мовляв, якби українська література почалася не з «Енеїди» Котляревського — дуже ґротескного, майже циркового перероблення вергілієвого твору, а з якогось серйозного, філософського роману, то й подальша історія української культури пішла б іншим шляхом. А так, Котляревський задав тон, Гоголь підтримав, Карпенко-Карий і Старицький за одне століття довершили справу, Хвильовий, Йогансен, Остап Вишня своїми фейлетонами влили свіжу кров, Павло Глазовий за радянських часів так-сяк, але пряв нитку цієї традиції, яку нині гідно продовжує Сердючка. Адже зауважте: найбільш популярні твори класиків — все ж комедії… Тому ця традиція — свідомо чи несвідомо — ментально, природно живить і мою творчість. Хоча, якщо взяти Гоголя, то він закінчив «Мертвими душами». Містика і гумор, така собі інфернальна іронія буття з проявами мортальних елементів, жовч і цукор, стьоб і жах, побутова демонологія. Мені взагалі здається, ніби все, що нас оточує, має єдину мету — відволікти нас від розуміння того, що всі ми смертні!» Олекса Манн. «З НеНобелівської промови» ПУБЛІКАЦІЇ: А. Мухарський. Жлобологія: Мистецько-культурологічний проект. — К.: Наш формат, 2013. — С. 197.