(1804-1860)

Відомий український історик, етнограф, фольклорист, поет і композитор. Перший український енциклопедист. Був особисто знайомий з Т. Шевченком. У 1847 році поклав на музику Шевченковий вірш «Нащо мені чорні брови», поет же присвятив М. Маркевичу вірш «Бандуристе, друже сизий». Також Тарас Григорович звертався до досвідченого історика за кваліфікованими порадами під час створення поеми «Гайдамаки» та творчої праці над офортами на історичну тематику. Після публікації праці «История Малороссии» (1842–1843) упродовж майже 15 років не з’явилося жодної друкованої праці М. Маркевича. У 1850 р. вчений тяжко захворів. Друкувати його праці знову почали після смерті імператора Миколи І. Маркевич був відомим колекціонером старовинних історичних документів. Він створив у Турівці історичний архів із рідкісними стародруками, манускриптами, гетьманськими універсалами, листами видатних діячів України й Росії, етнографічними конспектами, де домінувала частка оригіналів, що сягала кінця XVI століття. Його архів налічував 12 тисяч рукописів українською, турецькою, татарською, польською, російською, французькою, німецькою, латинською, грецькою, грузинською, вірменською мовами. Серед відомих у тому архіві були документи генерального підскарбія Андрія Марковича, гетьманів Івана Скоропадського, Кирила Розумовського, Кочубеїв і Гудовичів.